Роздуми біля парадного входу СІЗО
Шановний читачу, вам, мабуть, знайомий міф про розбійника Прокруста? Того самого, що мав досить своєрідне уявлення про гостинність: укладав мандрівників на ложе, і якщо гість був довгий — відрубував ноги, а якщо короткий — витягав суглоби.
Наша держава, на жаль, часом нагадує цього міфологічного персонажа. Вона живить інстинктивну, я б навіть сказав, зоологічну неприязнь до всього, що «не відповідає стандарту».
Ось, наприклад, «казус Мальцева», що розгортається нині в Одесі.
Я дивлюся на досьє цього пана і, як любитель історії, бачу в ньому персонажа скоріше епохи Відродження, ніж нашого нудного століття.
Судите самі: вчений з двома докторськими ступенями (філософія і психологія), академік, майстер меча (Гранд-майстер фехтування), стрілець рівня Майстра спорту, авіатор, керуючий «Боїнгом», адвокат і успішний негоціант.
Портрет, гідний пера Дюма.
І що ж робить з такою «нестандартною» людиною наш вітчизняний Левіафан? Він лякається.
Система влаштована так, що вона розуміє лише дві категорії громадян: «гвинтик» (корисний) і «тріска» (яку рубають). Мальцев же — це складний механізм, який у концепцію гвинтика не вписується категорично.
Йому інкримінують створення «незаконного збройного формування».
Дозвольте, але якого?
Слідство стверджує, що цей пан, який володіє колекцією чудової італійської зброї (до речі, легально купленої і зареєстрованої з педантичністю, властивою лише німцям або юристам), готував переворот.
Застосуємо дедукцію, якою так пишався б Ераст Петрович.
У пана Мальцева є процвітаючий бізнес, адвокатська практика, наукове ім’я і можливість подорожувати по всьому світу (40 експедицій, панове!).
Чи стане людина, яка володіє всім, ризикувати всім заради сумнівного задоволення захопити місцеву адміністрацію?
Злочинний умисел завжди шукає вигоду.
Де вигода академіка міняти кафедру Гейдельберга на тюремні нари? Її немає.
Отже, злочин Мальцева не в тому, що він зробив, а в тому, хто він є.
Його провина — в його надмірності.
Він занадто швидко вчиться (Боїнг за півроку?). Він занадто влучно стріляє. Він пише занадто багато книг (20 статей за три роки!).
Для сірої посередності, якою, на жаль, часто є наші охоронці закону, такий темп життя здається підозрілим. «Дивись, який розумний! Мабуть, шпигун!» — думає Акакій Акакійович у погонах і пише донос.
Це не кримінальна справа. Це класичний конфлікт Моцарта і Сальєрі, перенесений в декорації одеського суду. І найсумніше тут те, що Сальєрі нині наділений правом на арешт і конфіскацію майна.
Про те, як докази зникають, а логіка плаче
У будь-якому пристойному детективі — чи то Конан Дойл, чи то мої скромні твори — є золоте правило: Cui prodest? (Кому вигідно?).
Давайте подивимося на справу вченого Олега Мальцева через цю призму.
Є звинувачення: «Підготовка до насильницького захоплення влади». Звучить грізно, пахне порохом і свинцем.
Але коли ми починаємо розбирати «знаряддя злочину», з’ясовується пікантна деталь. Ці «знаряддя» — колекційні рушниці Benelli і Beretta загальною вартістю в чверть мільйона доларів. І, що найцікавіше, суд — цей останній бастіон законності — постановив їх повернути власнику.
І тут починається водевіль. Зброя зникла.
Уявіть собі: ви приходите в Скотланд-Ярд, а інспектор Лестрейд, червоніючи і затинаючись, каже: «Знаєте, містер Холмс, докази… того. Випарувалися».
У цей момент будь-який детектив зрозуміє: перед ним не політична справа, а банальне пограбування.
Мені в цій справі вбачається найглибша іронія долі.
Мальцев — автор книг про копінг-стратегії (науку виживання в стресі) та особисту безпеку. Він роками вчив людей захищатися від загроз за допомогою інтелекту.
Але зіткнувся він із загрозою, проти якої інтелект, на жаль, часто безсилий. З людською жадібністю, одягненою у владу.
Подивіться на його розклад.
Ця людина спить по 4 години на добу. Решту часу він пише монографії, тренується на олімпійському стенді і веде адвокатські справи.
У нього фізично немає часу на змови. Змова вимагає дозвілля, довгих шепотінь у темних кімнатах. У Мальцева ж — графік, розписаний по хвилинах: то експедиція до Італії, то захист дисертації, то політ на тренажері.
Слідство намагається переконати нас, що цей «Леонардо да Вінчі від безпеки» будував плани по захопленню телеграфу і мостів?
Та годі ж. Єдине, що він захоплював — це нові галузі знань.
Але в нашому королівстві кривих дзеркал мікроскоп прийнято використовувати не для відкриттів, а щоб забивати ним цвяхи. Або, що ще гірше, щоб відібрати його у власника і продати окуляри на чорному ринку.
Сумно, панове. Сумно і соромно.
Бо коли історія розставить все на свої місця (а вона це робить неодмінно), в сухому залишку залишиться не «героїчне розкриття змови», а лише ганебна сторінка про те, як правоохоронці пограбували вченого.